ДИНАМІКА АДАПТАЦІЇ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (ГЕНЕЗА «ПРАВИЛА ДЕВ’ЯТКИ»)

Сучасному стану української мови притаманний процес активного запозичення іншомовних слів, що потребує не лише загальнотеоретичного осмислення, але й напрацювання механізмів адаптації запозичених лексем у мові-реципієнті, зокрема з’ясування доцільності їх функціювання в українській мові й чіткого передавання таких слів кирилицею.

Національна комісія зі стандартів державної мови (далі – Комісія) відповідно до підпункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» напрацьовує з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови НАН України, інших наукових та освітніх установ і затверджує стандарти державної мови, зокрема: а) правопис української мови та зміни до нього; б) українську термінологію; в) стандарти транскрибування й транслітерації.

На сьогодні до Комісії надходить значна кількість звернень від громадян, пов’язана з проблемами правопису власних назв, запозичених із різних мов. Чинний Український правопис регламентує правопис загальних назв іншомовного походження, де «и» пишемо після букв на позначення приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (крім й), напр.: дизель, динамо, диплом, силует, цистерна, цифра, джип та ін. Неоднозначною залишається норма, пов’язана з уживанням «и», «і» в новозапозичених власних назвах, особливо щодо кореляції власних і загальних назв у таких парах іншомовних лексем, як, наприклад: TikTok – Тикток / тикток, Тікток / тикток, Тікток / тікток та ін.

У зв’язку з цим, на жаль, актуальним залишається іронічне застереження, яке висловив свого часу Юрій Шевельов на другому засіданні Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України (травень 1995 р.): «Бо так ми говоримо […]. Суб’єктивізм захований тут уже в неясності, створеній займенниковою природою словечка ми. Звичайно питання навіть не ставиться – хто ми?».

Розв’язання цього питання ускладнено й різним його потрактуванням у науковій літературі. В окремих статтях наголошено, що «правило дев’ятки» в українській мові запроваджене під впливом польської мови через граматики С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера. Проте в текстах художніх творів українських письменників ХІХ ст. уже фіксуємо вживання «и» після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р, напр.: Сыцылія (І. Котляревський), Владика, Вавилон (Т. Шевченко), дистанція, дитина, тигр, тиран («Словарь української мови» Б. Грінченка), хоч і не послідовно, напр.: дітячий, діякон, ціліндра та ін. («Словарь української мови» Б. Грінченка).

Український правопис, затверджений у 1928 році, закріпив «правило дев’ятки», проте заклав різке відокремлення щодо правопису власних назв іншомовного походження та похідних загальних назв, напр.: Дізель, але дизель тощо. Крім того, ускладнив це правило винятками, оскільки, «… як старі запозичення, з «и» пишемо такі слова, як Америка, Африка, Париж, Рига, Єгипет» (Український правопис, 1929. С. 46). Саме цей принцип правопису власних назв іншомовного походження збережено в усіх наступних редакціях Українського правопису. 

Уже в редакції Українського правопису 1945 року видання перелік лексем, у яких треба вживати букву и згідно з «правилом дев’ятки», зростає. До давно узвичаєних назв із сполученнями на -ри: Америка, Африка, Париж, Рига та іменника Єгипет додано такі географічні назви: Арктика, Антарктида, Атлантика, Балтика, Британія, Рим та Китай (Український правопис, 1945. §93). «Правило дев’ятки» в Українському правописі 1960 року видання доповнено іменником Палестина (Український правопис, 1960. § 94).

У редакції Українського правопису 1990 року видання перелік власних назв, які пишемо відповідно до «правила дев’ятки», розширено, зокрема географічними назвами з кінцевими -ида, -ика: Флорида; Адріатика, Корсика, Мексика; географічними назвами, у яких після шиплячих приголосних треба писати букву и: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Йоркшир, Чикаго, Чилі; доповнено перелік давно узвичаєних географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (Мавританія, Мадрид, але Кріт) та розширено кількість географічних назв, які пишемо з «и» за традицією: Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Єгипет, Пакистан, Сардинія, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет (Український правопис, 1990. §90).

Тенденцію збільшення кількості власних назв, у яких треба писати «и» відповідно до «правила дев’ятки», фіксуємо і в Українському правописі 1993 року видання: Крит, Аддис-Абеба, Кордильєри та ін. (Український правопис, 1993. §90). До Українського правопису 2019 року видання теж додано власні іменники, які треба писати з буквою и відповідно до «правила дев’ятки»: Лейпциг, Цинадо, Рив’єра, Единбург, Медина (Український правопис, 2019. §129).  

У чинну редакцію Українського правопису 2026 року видання, затверджену як Стандарт державної мови, нових географічних назв не внесено. Загалом «правило дев’ятки», закріплене в 1928 році, збережено й у чинній редакції Українського правопису, що спричиняє різне написання загальних і власних назв іншомовного походження, напр.: силует / Етьєн де Сілуетт; ришельє / Рішельє (Український правопис, 2026. § 129), але сигнал і система обміну повідомленнями «Сигнал» (Український правопис, 2026. §54).

Актуальними стають у наш час питання мовної політики, пов’язані з функціюванням слів іншомовного походження, доцільності запозичення тих чи тих лексем, правильного їх написання згідно із чинними нормами Українського правопису. Завдання ускладнене ще й тим, що в чинному Українському правописі основна увага приділена правилам передавання власних імен, прізвищ, географічних назв. Проте впродовж останнього десятиліття все частіше в українській мові фіксуємо іншомовні лексеми, запозичені здебільшого з англійської мови, на позначення різних технічних застосунків, соціальних мереж, назв міжнародних організацій, конкурсів тощо, які зазвичай передають латиницею, що є порушенням норм української мови. Крім того, згідно з «правилом дев’ятки» в загальних назвах букву и пишемо після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (крім й), а у власних назвах – букву і або и, зважаючи й на традицію, проте немає викінченого переліку таких «утрадиційнених власних назв».

Отже, ефективна мовна політика має бути спрямована не тільки на зміцнення позицій української мови як державної, але й на збереження її самобутності.  

(Матеріал підготував Михайло ВІНТОНІВ, член Національної комісії зі стандартів державної мови)