До Дня Державного Прапора України

23 серпня ми вкотре підводимо погляд до синьо-жовтого стяга – і в цьому погляді щоразу є щось більше, ніж данина традиції чи шана до офіційного символу держави. Сьогодні прапор України перетворився на символ свободи і дороговказ на тернистих шляхах боротьби за українське майбутнє. Як ниточку зв’язку з Батьківщиною, як особисту цінність зберігають його українці за кордоном, ховають в окупації і радіють, побачивши знову. Дивлячись на прапор Української держави, як і чуючи рідну українську мову, кожен відчуває щось своє і водночас те спільне, що робить нас єдиним українським народом.

Синьо-жовтий стяг майорів над Україною тоді, коли її саму намагалися стерти з карти. Українське слово не переставало звучати тоді, коли за нього переслідували. Боротьба триває й донині, проте нація, яка має власне слово для опису свого неба й землі, завжди знайде спосіб залишитися собою й бути незалежною.

Робота Національної комісії зі стандартів державної мови – це наша щоденна причетність до цієї великої справи. Кожен стандарт, кожна норма, кожен документ, який ми готуємо, – це не суха бюрократія, а турбота про те, щоб українське слово мало тверду опору, щоб воно було впізнаваним, гідним і захищеним – так само, як прапор захищений статусом державного символу. Мова – це прапор, який ми несемо в собі: у кожному вислові, кожному документі державною мовою, кожному відродженому питомо українському слові.

У цей день дякуємо кожному, хто обирає українську мову свідомо. Мова, як і прапор, не належить лише державі – вона належить кожному з нас, і саме тому вона жива.

З Днем Державного Прапора України! Хай синьо-жовтий стяг і українське слово завжди живуть поруч – вільно, гідно, нескорено!