24 серпня 1991 року Україна відновила свою незалежність.

Акт проголошення незалежності України починається такими словами: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною…». 33 роки тому ми остаточно пересвідчилися в тому, що подальше перебування в імперії призведе до краху нас як народу, знищить наші традиції, нашу мову, нашу пам’ять. 33 роки тому ми самі собі сказали, що є народом з тисячолітньою історією ‒ славетною і славною, болючою і переконливою.

Останні десять років нашої новітньої історії ‒ це роки війни. Ми боремося за право жити на своїй землі, за право бути в ґроні європейської цивілізації. Останні десять років ми розуміємо, що перші слова Акта проголошення незалежності України були не лише патетичними й грізними, але, на жаль, були й пророчими. Смертельна небезпека знову над нами.

Останні десять років вписані кривавими сторінками і в історію нашої Держави, і в історію Українського народу ‒ це Маріуполь, Буча, Бахмут, Часів Яр. Це тисячі й тисячі полеглих захисників і захисниць, мирних жінок і чоловіків, дітей. Останні десять років Незалежности ‒ це й тисячі вкрадених дітей України. Останні десять років ‒ це історія звитяги тих, хто не зрадив, хто був чи залишається в полоні і вірить у нашу Перемогу!

Святкуючи, вклонімося пам’яті загиблих Героїв!

Святкуючи, подякуймо захисникам і захисницям!

Святкуючи, вшануймо ветеранів і ветеранок!

Святкуючи, допоможімо тим, кому зараз найважче!

     І пам’ятаймо:

… Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатиє царята…

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

            (Тарас Шевченко)